Хто виграє від угоди про вільну торгівлю між США та ЄС?

Проблема полягає в тому, що ціни продажу зазвичай обумовлені виробничими витратами, і вони нижчі в США (з меншими зарплатами, енергією та витратами на сировину, ніж у Європі). Крім того, його економіка здатна зробити свої людські ресурси більш рентабельними (як показують показники продуктивності), і вона має більший потенціал для інновацій (інвестуючи більше ресурсів у НДДКР). Якщо до цього додати ефект обмінного курсу, з посиленням євро по відношенню до долара, неминучим наслідком буде такий Європейська продукція не зможе конкурувати за вартістю з північноамериканською.

За галузями очевидно, що Сполучені Штати, безсумнівно, мають конкурентні переваги в таких сферах, як сировина, енергія та промислові товари (як проміжні, так і кінцеві), а також нефінансові послуги, що експортуються. З іншого боку, Європа може отримати вигоду від торгівлі в набагато обмеженіших секторах, таких як деякі продовольчі товари (вино, олія тощо) та предмети розкоші. Однак у цьому порівнянні сільськогосподарський та тваринницький сектори будуть виключені через сильне спотворення державних субсидій на ціни, що ускладнює розрахунок реальних витрат виробництва.

Зіткнувшись із цим порівнянням, висновок здається очевидним для очей будь-якого економіста: якби угода про вільну торгівлю була підписана, Сполучені Штати мали б сильну перевагу майже у всіх секторах через ціни, тоді як Європа могла б вдаватися лише до тих товарів, виробництво яких ( тісно пов’язана з якістю та традицією) важко замінити. Іншими словами, Європа експортувала б, наприклад, вина із зазначенням походження до Сполучених Штатів, але імпортувала пляшки, пробки та практично будь-який інший вид сировини, необхідний для виробничого процесу, з іншого боку Атлантики. У цьому контексті зростання секторів, яким сприяє обмін, не зможе компенсувати падіння решти економіки, і тоді можна сказати, що договір призведе до спаду та безробіття в Європі із зворотним ефектом в Сполучених Штатах. Ця точка зору посилить аргументи недоброзичливців договору, оскільки це певною мірою виправдовує підтримку протекціоністських заходів.

Однак є інша, більш широка перспектива, яка дозволила б нам дійти протилежного висновку, тобто, що угода буде на користь обох підписантів. Як уже зазначалося, з точки зору абсолютної переваги, угода про вільну торгівлю в кінцевому підсумку принесе користь Сполученим Штатам практично у всіх секторах економіки, оскільки нижчі виробничі витрати призведуть до більшої конкурентоспроможності. Однак, з точки зору порівняльної переваги, ми могли б зробити висновок, що, не маючи необмежених ресурсів і розширюючи свої ринки, найвигіднішим для Сполучених Штатів буде спеціалізація лише в секторах, де ця конкурентна перевага більша, тоді як Європа зробить те саме, хоча це означає експорт товарів, які є порівняно дорожчими, ніж ваші конкуренти з іншого боку Атлантики. Тому відповідно до цього підходу угода про вільну торгівлю не означала б чистого знищення робочих місць, а просто передачу ресурсів у найбільш конкурентоспроможні сектори економіки.

У будь-якому випадку, за будь-якої з двох попередніх перспектив, безперечним є те, що угода посилить злиття цін виробничих факторів між двома економічними блоками. Тут з’являється один із найбільш суперечливих моментів у цьому питанні, оскільки робота також є фактором виробництва, а її ціна - заробітна плата. Беручи до уваги, що європейські витрати на робочу силу вищі, ніж у США, можна зробити висновок, що угода призведе до зменшення заробітної плати в Європі і, таким чином, матиме жахливі соціальні наслідки на Старому континенті.

Однак ця остання точка зору повністю опускає вплив продуктивності праці на заробітну плату. Це правда, що в економічній історії не бракує випадків, коли країни, відкрившись вільній торгівлі, не змогли конкурувати за цінами і бачили, як їх промислова тканина руйнується (як Аргентина в 70-ті роки). Але не менш вірно, що іншим, роблячи точно те саме (як скандинавські країни на початку століття або Індія в 90-х), вдалося створити більше зайнятості та багатства. Хтось може задатися питанням, як це можливо? Чи існують різні економічні закони для кожної країни? І, можливо, дискусія не повинна зосереджуватися на прийнятті або відхиленні вільної торгівлі між вільними торговцями та протекціоністами, як ми бачимо у більшості засобів масової інформації. Справжня дилема, мабуть, повинна починатися з неминучості процесу економічної глобалізації, щоб розглянути, як ми справді хочемо конкурувати у світі: за цінами чи за доданою вартістю.