El pasado fin de semana el presidente de Estados Unidos, Barack Obama, realizaba una visita protocolaria a Alemania para reunirse con la canciller Angela Merkel. Uno de los puntos más polémicos fue la cuestión del TTIP (Transatlantic Trade and Investment Partnership, o Asociación Transatlántica para el Comercio y la Inversión), que apoyan ambos mandatarios. El avance de las negociaciones ha alertado a una parte de la opinión pública alemana, hasta el punto de organizar manifestaciones contra la visita del presidente Obama.
El acuerdo, actualmente negociado entre las autoridades de la Unión Europea y de Estados Unidos, supondría la creación de la mayor área de libre comercio del mundo, con la supresión de barreras arancelarias y no arancelarias (a excepción de algunos sectores protegidos) y una nueva regulación común en materia de inversiones, movilidad de capitales y circulación de personas. A lo largo de los últimos años el tratado ha sido objeto de un intenso debate, con tantos defensores como detractores: mientras que unos sostienen que la apertura de mercados beneficiaría a la economía, otros afirman que muchas empresas no podrían competir en las nuevas condiciones y se verían condenadas a desaparecer. Es en resumen el viejo dilema entre libre comercio y proteccionismo, en el contexto de la globalización del siglo XXI. En cualquier caso, es importante analizar las ventajas y desventajas del tratado a la luz de la teoría económica.
Antes de entrar en un análisis sectorial conviene tener en cuenta los dos factores que pueden hacer que un producto sea competitivo con respecto a los demás: un precio de venta más bajo o un valor añadido superior (lo cual puede lograrse a través de la calidad, la innovación y la diferenciación). Teniendo en cuenta que Estados Unidos y Europa cuentan con economías muy orientadas al valor añadido (y por tanto muy igualadas en este aspecto), podemos concluir que los precios jugarían un papel fundamental en la competencia entre los dos bloques.
Зіткнувшись із цим порівнянням, висновок здається очевидним для очей будь-якого економіста: якби угода про вільну торгівлю була підписана, Сполучені Штати мали б сильну перевагу майже у всіх секторах через ціни, тоді як Європа могла б вдаватися лише до тих товарів, виробництво яких ( тісно пов’язана з якістю та традицією) важко замінити. Іншими словами, Європа експортувала б, наприклад, вина із зазначенням походження до Сполучених Штатів, але імпортувала пляшки, пробки та практично будь-який інший вид сировини, необхідний для виробничого процесу, з іншого боку Атлантики. У цьому контексті зростання секторів, яким сприяє обмін, не зможе компенсувати падіння решти економіки, і тоді можна сказати, що договір призведе до спаду та безробіття в Європі із зворотним ефектом в Сполучених Штатах. Ця точка зору посилить аргументи недоброзичливців договору, оскільки це певною мірою виправдовує підтримку протекціоністських заходів.
Однак є інша, більш широка перспектива, яка дозволила б нам дійти протилежного висновку, тобто, що угода буде на користь обох підписантів. Як уже зазначалося, з точки зору абсолютної переваги, угода про вільну торгівлю в кінцевому підсумку принесе користь Сполученим Штатам практично у всіх секторах економіки, оскільки нижчі виробничі витрати призведуть до більшої конкурентоспроможності. Однак, з точки зору порівняльної переваги, ми могли б зробити висновок, що, не маючи необмежених ресурсів і розширюючи свої ринки, найвигіднішим для Сполучених Штатів буде спеціалізація лише в секторах, де ця конкурентна перевага більша, тоді як Європа зробить те саме, хоча це означає експорт товарів, які є порівняно дорожчими, ніж ваші конкуренти з іншого боку Атлантики. Тому відповідно до цього підходу угода про вільну торгівлю не означала б чистого знищення робочих місць, а просто передачу ресурсів у найбільш конкурентоспроможні сектори економіки.
У будь-якому випадку, за будь-якої з двох попередніх перспектив, безперечним є те, що угода посилить злиття цін виробничих факторів між двома економічними блоками. Тут з’являється один із найбільш суперечливих моментів у цьому питанні, оскільки робота також є фактором виробництва, а її ціна - заробітна плата. Беручи до уваги, що європейські витрати на робочу силу вищі, ніж у США, можна зробити висновок, що угода призведе до зменшення заробітної плати в Європі і, таким чином, матиме жахливі соціальні наслідки на Старому континенті.
Однак ця остання точка зору повністю опускає вплив продуктивності праці на заробітну плату. Це правда, що в економічній історії не бракує випадків, коли країни, відкрившись вільній торгівлі, не змогли конкурувати за цінами і бачили, як їх промислова тканина руйнується (як Аргентина в 70-ті роки). Але не менш вірно, що іншим, роблячи точно те саме (як скандинавські країни на початку століття або Індія в 90-х), вдалося створити більше зайнятості та багатства. Хтось може задатися питанням, як це можливо? Чи існують різні економічні закони для кожної країни? І, можливо, дискусія не повинна зосереджуватися на прийнятті або відхиленні вільної торгівлі між вільними торговцями та протекціоністами, як ми бачимо у більшості засобів масової інформації. Справжня дилема, мабуть, повинна починатися з неминучості процесу економічної глобалізації, щоб розглянути, як ми справді хочемо конкурувати у світі: за цінами чи за доданою вартістю.