Природний капітал - що це таке, визначення та поняття

Зміст:

Anonim

Природний капітал - це сукупність активів, що виробляють екосистемні послуги, які підтримують соціально-економічну активність людської популяції.

В економічній науці капітал є одним з основних виробничі фактори. Поняття капіталу відноситься до сукупності активів, які можуть бути використані для виробництва декількох товарів і послуг.

Як правило, вимірювання капіталу включає такі товари, як інструменти або робоче обладнання, машини, будівлі, дороги тощо. Оскільки сума між цими різними видами товарів майже неможлива, економісти обрали грошову оцінку та агрегування.

Поняття та емпіричне вимірювання капіталу було поширено на економічну оцінку людських здібностей (людський капітал), а також переваг природи (природний капітал).

Дейлі Костанца та Герман Дейлі у своїй статті "Природний капітал та сталий розвиток" (1992) визначили природний капітал як будь-який запас, який генерує потік природних благ та послуг з часом.

Цей природний запас включає запаси мінеральної енергії, різноманітність рослин та тварин у регіоні; а також родючість ґрунту, наявність прісної води, якість повітря, підтримка біогеохімічних циклів (вуглецю, азоту тощо) та кліматичної стабільності.

Кількісна оцінка природного капіталу

Згідно з Гомес-Багетоном та де Гроотом (2007), різні підходи, що використовуються для кількісної оцінки природного капіталу:

  • Підходи, засновані на людських уподобаннях:
    • ринкова вартість прагне визначити грошову ціну кожного товару чи послуги на ринку. Пов’язані з поняттям екстерналій.
    • соціокультурне сприйняття Він включає соціологічні аспекти, такі як ототожнення культури або суспільства з територією (орографія та гідрографія), де вона живе.
    • групове обговорення вказує на соціальний вибір, який додає переваги населення. Можна взяти до уваги багатьох людей, але це ще більше ускладнює прийняття рішень.
  • Підходи, засновані на фізичних витратах:
    • поверхні суші або моря які будуть використовуватися для різних економічних проектів, щоб оцінити кількість рослин і тварин, присутніх на даній території.
    • Кількісна оцінка витрати енергії різних процесів виробництва, розподілу та споживання допомагає знаходити моменти, коли відбувається більший витрата енергії і може бути досягнута її економія.
    • Підхід до біогеофізичне значення стосується екології, біології та геології. За допомогою різних вимірювань вчені обговорюють, чи перебуваємо ми вже в новій геологічній ері, яку можна було б назвати антропоценом або капіталоценом.

Деградація природного капіталу

Протягом останніх 50 років надходили різні повідомлення, які підкреслювали екологічну нежиттєздатність капіталістичної економічної системи. Тут ми не будемо вступати в обговорення антропологічних, соціологічних, фізико-хімічних чи геологічних питань; але насамперед економічна.

У Звіті про всеохоплююче багатство, підготовленому агенцією ООН, встановлено, що, незважаючи на те, що виробничий капітал (як довільна змінна для ВВП) збільшується, природний капітал з часом зменшувався.

Ці результати вказують і висвітлюють глибоку проблему: економічне зростання, яке стимулювалось протягом багатьох десятиліть, погіршило природні ресурси. У деяких районах світу ця руйнація є надзвичайною.

Основні причини пов’язані з надмірною експлуатацією природних ресурсів, розширенням кордонів сільськогосподарсько-тваринницького рибальства, періодичним використанням викопного палива (вугілля, нафта та газ).

Основними наслідками є ерозія, опустелювання, забруднення води та повітря, прискорена втрата біорізноманіття, танення льодовиків, підвищення рівня моря та зміна біогеохімічних циклів.

З цих причин для багатьох людей світогляд здається дуже похмурим. Однак слід зазначити, що країни - члени ООН докладали зусиль для узгодження спільних цілей. Цілі сталого розвитку наполягають на турботі про наземні та морські екосистеми, а отже, і на збереженні природного капіталу.

Список літератури

Гомес-Багетон, Е. та де Грут, Р. (2007). Функції природного капіталу та екосистеми:
вивчення екологічних основ економіки. Екосистеми. Т. 3, с. 4-14.